«Завдяки Крутам УНР визнали державою»

Так називається документальна виставка, яку відкрили у Державному архіві Полтавської області. На ній представлені 50 документів, з яких більше 30-ти — текстові.

Таку назву має цьогорічна інформаційно-просвітницька кампанія Українського інституту національної пам’яті з нагоди державного свята — Дня Соборності. В рамках кампанії у соціальних мережах і ЗМІ оприлюднюються історико-краєзнавчі статті, цитати відомих особистостей, влаштовуються різноманітні заходи. У цьому матеріалі подаємо не лише статтю, яка дає розуміння значущості свята, але й вміщуємо спогади полтавців про знаменну подію.

З нагоди відзначення знаменних подій Української революції 1917-21 рр. — проголошення 4 Універсалу Української Центральної Ради, Дня Соборності, а також бою під Крутами, Північно-східний міжрегіональний відділ Українського інституту національної пам’яті (УІНП) спільно з органами влади та освітніми і культурними установами проводить на Полтавщині низку заходів.

Український військовий і громадський діяч, письменник Юрій Городянин-Лісовський (Горліс-Горський) народився 14 січня 1898 року в селі Демидівка (нині Решетилівський район) на Полтавщині в родині офіцера Російської армії Юрія Городянина. Мати — Людвина Соколовська вела свій родовід із шляхетського польського роду.

13 січня 1900 року у с. Плоске Полтавського повіту (нині Решетилівського району) в родині селянина-бідняка народився Олександр Ковінька (справжнє прізвище Ковінько).

10 січня в райцентрі Козельщина на Полтавщині відкрили першу точку буккросингу — Всесвітньої бібліотеки обміну книжками.

«Симоненко належить до тих людей, чиї біографії треба вивчати як частку історії України», — писав про поета Євген Сверстюк. Він був першим паростком хрущовської відлиги і першою жертвою системи, яка панічно боялася мислячих людей. «І як же ненавиділи його поезію, його пам’ять сталіністи, які за часів Брежнєва здобувалися-таки на реванш за удар, завданий їм на XX з’їзді КПРС. Не вмер би Василь Симоненко — його б вони загнали туди, куди загнали Василя Стуса, чи Івана Світличного, чи Євгена Сверстюка, чи Івана Дзюбу, чи Олеся Бердника, чи багатьох інших. Чи загнали б у петлю, як Григора Тютюнника або Віктора Близнеця, у загибель від горілки, як Станіслава Шумицького, Валерія Юр’єва, Василя Бондаря... Вони б знайшли спосіб розквитатися із ним. Але — і в цьому я непохитно впевнений — не змусили б його відмовитися від свого «Я», — так характеризував ту епоху Станіслав Тельнюк.

Завдяки співпраці київського дослідника родоводів Олексія Новікова, міського голови Гадяча Володимира Нестеренка та директора державного архіву Полтавської області Валентини Гудим на постійне зберігання до фондів Гадяцького історико-краєзнавчого музею передали оригінали п‘яти номерів газети гадяцького земства «Рідний край». Йдеться про ті числа газети, які видавалися у 1917 і 1918 роках — у період української революції.