Олексій Ландар про співпрацю із мерами та студію «Місто»

На жаль, вільного часу для тривалого спілкування у нього не було, тому наше інтерв’ю вийшло швидкоплинним, хоча й цікавим — майже головному будівельникові Полтави було і є, що розказати.

— Отже, Олексій Михайлович, коли і де Ви народилися?

— Народився 5 квітня 1941 року (тобто я довоєнний) у селі Петрівка Полтавського району. Закінчив початкову школу у рідному селі, а середню закінчив у Кротенках. Потім — будівельний інститут, як знаєте, це зараз ПНТУ. У 1963 році закінчив його і пішов працювати в СУ-113, так раніше називалася нинішнє ВАТ. Працював інженером, начальником відділу, головним інженером і начальником управління. Тобто на керівних посадах я вже 30 років. Нікуди не уходив, хоча отримав чимало пропозицій із Києва, Харкова, Дніпропетровська, Ростова-на-Дону і навіть з Москви, із главку. Завжди відмовлявся, адже тут я пройшов своє становлення, тут мене тримали зобов’язання перед людьми, у тому числі перед працівниками. Всі тепер, з ким я працював, мають свої квартири. Ми тоді багато будували. В області було чимало післявоєнних бараків. Тепер на їхньому місці у Миргороді, у Лубнах, у Кременчуці та й у Полтаві — житлові будинки. 

— Це про який проміжок часу Ви говорите?

— 1975-1985 роки.

— А через десять років галузь була в занепаді. Замовлень не було, зарплат також. Тоді не хотілося покинути крісло керівника?

— Важко було, але я маю вже такий характер — не кидати свого. Як могли, трималися на плаву, брали кредити... Другим чинником стало створення міцної бази сучасних професіоналів, які б обслуговували різноманітну і тільки нашу техніку. Тепер ми все робимо самі, майже нічого не купуємо готового. А коли є міцна база і професійні люди, то будуть і замовлення. 

— Замовлення від держави?

— Держава тільки писала різні програми, але не давала достатньо замовлень. Тому після того, як влада дозволила залучати кошти інвесторів, справи пішли нормально. І ми не підвели жодного інвестора. Навіть коли у нас не було коштів, то для добудови доводилося брати кредити, але віддавати інвестору його квартиру. Взагалі я вважаю, що взяти гроші і нічого не збудувати — це злочин. Тому в цьому плані маємо добру репутацію. 

— Однак на допомогу «Полтаватрансбуду» приходили не тільки інвестори. Ви особисто мали досить щільну співпрацю із тодішнім міським головою Полтави, нині покійним Анатолієм Кукобою. Однак потім ваші з ним дороги чомусь розійшлись.

— Ми співпрацювали і були знайомі з Анатолієм Кукобою ще тоді, коли він працював у районному підрозділі Південної залізниці. Потім він працював в райвиконкомі, у міськомі партії, нарешті, став міським головою Полтави. Він сам будівельник і мав досить крутий характер — завжди добивався намічених планів. Не можу забути реконструкції кінотеатру «Полтава», який зараз став палацом дозвілля «Листопад», будівництва підземного міста «Злато», галереї мистецтв, Свято-Успенського собору та багато чого іншого. Це значні, великі будівництва. 

Однак Ви кажете, що я різко якось відійшов від нього... такого не було. У нас були різні погляди і тоді. Я завжди відстоював певні терміни будівництва і технологію, а він наполягав на пришвидшенні. Однак то робочі питання. Просто я його колись попередив, що не потрібно одночасно йти на вибори і міського голови, і до парламенту. Він не послухав, переміг і там, і там, але обрав Верховну Раду. Полтава, в принципі, залишилася без голови. Тоді, в 2006 році, я підтримав кандидатуру на посаду мера Віктора Животенка. Але це не розбіжності, ми не ніколи не ворогували з Анатолієм Кукобою. 

— До речі, Свято-Успенський собор не відтворює ту будівлю, яка була на тому місці. Вийшла зменшена копія. 

— Так, в деяких колах архітекторів говорили про це. Однак у влади не було планів відтворювати собор у тому вигляді, в якому він був до зруйнування. Це були додаткові і значні фінансові вкладення, яких ми не мали. Хоча й саме духовенство не наполягало на точному відтворенні. Головне завдання — побудувати собор — ми виконали. А так, можливо, взагалі нічого не було б, або стояв би собор недобудований. 

— Ви колись були причетним до телевізійної студії «Місто». Потім була серія якихось «розборок» із застосуванням різних охоронних фірм. Чим завершився ваш досвід у сфері телебачення?

— Так, справді, колись керівництво студії «Місто» прийшло до мене і попросило: «Купіть нас». У них був борг в півмільйона гривень, інші проблеми. Я погодився. Виплатив борги, придбав для них нову апаратуру. Однак потім з’явився «Полтавабанк» і сказав, що це їхнє, почалися якісь «наскоки». Тоді я продав все і вирішив, що стезя телебачення не для мене. Я звик будувати, а не копирсатися в якихось фінансових чи політичних проблемах. 

— А кому продали?

— Зараз вже не пам’ятаю, чесно. Було єдине бажання — позбутися цього конфлікту.

— Політичні уподобання маєте?

— Я далекий від політики. Політики змінюються, а будувати потрібно завжди. 

— Як Вам працювалося із колишнім міським головою Полтави Андрієм Матковським? Тим більше, що на ці роки припала економічна криза?

— Нормально працювалося, він мав багато ідей. Площі під будівництво нам давали і при Кукобі, і при Матковському. Тоді знесли багато «шанхаїв» по вулиці Жовтневій, зараз там чудові багатоквартирні будинки. Активно будували й на Пролетарській та Леніна. Але ви праві, почалася криза, і темпи будівництва значно впали.

Далі буде...

Ян ПРУГЛО, «Полтавщина»