Як уряд прокладає дорогу до кишень простих громадян

Коли почалися протести підприємців, на вулиці вийшли представники малого бізнесу. Це було логічно, адже Податковим кодексом передбачався справжній терор: відміна «спрощенки», нові перевірки, фактично — знищення цього виду підприємництва в Україні.

Середній бізнес, бюджетники та — увага! — звичайні громадяни на площі здебільшого не ходили. Пояснення цьому дуже просте: влада зробила все, щоб зіткнути лобами бізнесменів із пенсіонерами та бюджетниками. «Піарники» з Банкової провели цілу кампанію, щоб платники податків виглядали в очах звичайного робітника чи селянина бандитами.

«Покінчать із малим бізнесом — візьмуться за середній, покінчать із середнім — візьмуться за бюджетників, покінчать із бюджетниками — візьмуться за всю Україну», — говорив на Податковому Майдані Арсеній Яценюк. Така принципова політика уряду: намагатися випити всю кров із кожного українського платника податків. Жодних реформ, корупція, повернення до тоталітарної практики політувязнення і переслідувань, «приватизація» всіх гілок влади. Це парадигма реформ від чинної влади.

Андрій Мартенс на мітингу у Києві

Підтвердженням цього є намір уряду Азарова посилити повноваження податківців у збиранні податків із простих громадян. Влада наполягатиме на розширенні повноважень податківців позиватися до суду для примусової подачі декларацій про доходи фізичних осіб. Тепер спеціально навченим людям дозволять трусити вас, наче грушу, коли урядовцям треба буде залатати чергову дірку в бюджеті, купити новий вертоліт, десяток автомобілів для чиновників або лавки у метро по 60 000 за кожну чи заасфальтувати дорогу до замку когось із віце-прем’єрів.

Додатково пропонується скоротити строк подання відповіді на запит податкової з 30 до 10 днів. Напевно, це робиться для того, аби якомога швидше отримати формальну підставу для перевірок із усіма атрибутами нового кодексу: допитами, арештами, обшуками.

Несподіваною є пропозиція комітету з митної політики про ліквідацію автоматичного відшкодування ПДВ. Тема, яка вважалася позитивно революційною у кодексі, тепер раптом стала каменем спотикання на шляху «урядових реформ». Чого тут дивуватися — так само було з податковими канікулами.

Виходить, що «фіскальна терористична машина» відразу націлилася і на фізичних осіб, і на середні підприємства, а відтак і на тих, хто на них працює.

Між владою та громадянами немає необхідного взаєморозуміння. Перша прийшла до влади через обман та фальсифікації. І навіть «задобрювання» громадян у 2004-2007 роках найнижчим рівнем податків у Європі не вирішило проблему. Громадяни просто не хочуть голосувати своїми податками за минулі й чинні режими влади. Обурення людей викликає несправедливість: бідні несуть основне податкове навантаження.

Але дивує короткозорість уряду. Адже дисципліна сплати податків громадянами залежить від двох простих речей. По-перше — детінізація економіки, ліквідація зарплатні в конвертах, що можливе лише при лібералізації податного законодавства і зменшення податкового навантаження на фонд заробітної платні. По-друге, має бути відкрита дискусія на тему «ідеології та порядку реформ». Яку країну будуємо, який час і для кого. Дайте відповідь на питання «для чого всі ці жертви»?

Оподаткування фізичних осіб у Європі виконує дуже важливу функцію, бо повністю вписується в ідеологію європейських державних фінансів, а саме — забезпечення високих соціальних стандартів життя громадян. Оскільки соціальні трансферти є механізмом вирівнювання доходів різних верств населення, логічно, що їх розмір має залежати від рівня добробуту громадян.

У країнах ЄС надходження даного податку становлять 8% ВВП. Однак є принципові відмінності, викликані ідеологією державних фінансів: 3% у Словаччині і, наприклад, 25% у Данії. Ставки коливаються від 15% у Латвії до 53,7% у Бельгії.

В Україні цей податок грає важливу роль. Це 6% ВВП або п’ята частина податкових надходжень до бюджету. Відмінність «від закордонних податків» у тому, що бідні українці віддають значно більшу частину своїх доходів, ніж заможні. В Європі навпаки.

Причина проста: у простого робітника єдиний дохід — зарплата, у нього податки для держави «забирає» роботодавець. А от у громадян з високим рівнем доходів, у яких зарплата — лише одне з джерел доходів, є можливості ухилятися від податків. Вони не декларують свої доходи і не будуть цього робити після нововведення. Причина? Найприбутковіший бізнес в Україні — «працювати чиновником» і бути «провладним політиком». Ці платники податків платити не будуть.

Незважаючи на високі ставки податку в європейців, податкове навантаження розподілене на користь незаможних. Їм надають відповідні пільги. Так, у Словаччині від цього податку звільняються особи, дохід яких не перевищує 4 тисячі євро на рік. До того ж ця сума може бути збільшена за рахунок окремих витрат людини, наприклад, на освіту. Так само корелюється і ставка податку. У Великий Британії бідні платять 10%, дуже заможні — 50%. У Португалії — 10% і 42%, у Франції — 14 і 45%. А найбіднішим бюджет надає субсидії і ставка податку стає взагалі від’ємна: Німеччина — мінус 2,8%, у Греції — 0,6%, в Іспанії — 3,4%, у Великій Британії — 8,7%. Це приклад соціальної справедливості. В Україні ж реальна ставка для найбідніших 14,5%. Вона найвища у Європі.

Андрій МАРТЕНС, депутат Полтавської міської ради