Не просто художник, а солдат

Напередодні великого свята — 65-річчя нашої Перемоги над німецько-фашистськими загарбниками учасникові бойових дій Великої Вітчизняної війни, відомому полтавському художникові, який впродовж 9 років очолював Полтавську організацію Національної спілки художників України Станіславу Ремчукову виповнилося 85 років. Народився він 6 травня 1925 року в станиці Переяславській Брюховецького району Краснодарського краю. 

— Мені пощастило, що я жив у таких містах Північного Кавказу, як Єсентуки, Гагри, Мацеста, Сочі, — розповідає він. — Із Сочі після закінчення 9 класу, у липні 1942 року, мене, 19-річного, достроково призвали в армію — і на фронт.

На фронтах Великої Вітчизняної війни Станіслав Ремчуков був зв’язківцем-телефоністом. Воював він у складі 271-ї стрілецької дивізії та 2-ї гвардійської Таманської дивізії імені Калініна.

Станіслава Ремчукова вітають учасники творчого центру Наталії Май

— Під Анапою мене поранили в груди і в ногу. Тому я й не дійшов до Берліна. Так вийшло, що тільки на Північному Кавказі я брав участь у боях. Після закінчення війни мене п’ять разів запрошували у Москву на паради Перемоги — на Червоній площі помахати рукою своїй дивізії, — продовжує Станіслав Георгійович. 

Після поранення Станіслав Ремчуков лікувався у госпіталях Краснодара, Кисловодська і Сочі. Коли поїзд, у якому його везли, повернув на Сочі, Станіслав запитав у провідника, куди їдуть, і коли дізнався, що в Сочі (звідки його й забрали на війну) — дуже зрадів. 

Ювіляру — від колег

— У поїзді мене сильно трясло, я замерзав — малярія була чи щось інше — вкривали шинелями, зібраними зі всього вагону, — згадує фронтовик. 

У Сочі Станіслав потрапив у госпіталь — колишній санаторій № 1. Після лікування Ремчукова відправили навчатися у піхотне училище під Астрахань. При розформуванні наш герой демобілізувавався з армії і повернувся до мирного життя, яке привело його у Львів.

— Туди приїхала на роботу за розподілом моя наречена Марія Кончукова, — пояснює Станіслав Георгійович. У нас із нею навіть прізвища співзвучні, — всміхається.

Була Кончукова — стала Ремчукова. У Львові закохані одружилися.

— Коли у Краснодарі дізналися, що Марійка вийшла заміж, їй дали нове направлення — у Полтаву. Я був не проти: знав, що Полтава — хороше місто, з чудовим кліматом. Ми з дружиною залишили Львів і перебралися у Полтаву. Після того багато нових Ремчукових з’явилося... 

Станіслав Ремчуков нагороджений двома бойовими орденами і багатьма медалями. З 1951 року живе і працює в Полтаві; будучи головою Полтавської організації Національної спілки художників України, допоміг у творчому становленні багатьом молодим художникам. Разом із Віталієм Шаховцовим (пізніше долучився Андрій Сербутовський) Станіслав Ремчуков був фундатором Полтавської мистецької організації — до них, кажуть, художнє життя у Полтаві ледве жевріло, а з ними піднялося на неабияку висоту. 

Нахил до малювання Станіслав Ремчуков проявив ще у школі, перші графічні спроби зробив під час служби у Армії. Після демобілізації він закінчив школу і вступив до Харківського державного художнього інституту на графічний факультет. Потім працював переважно в галузі політичного плакату та книжкової графіки. Добре відома його серія ліногравюр «Міста і села Полтавщини». Станіслав Ремчуков — учасник багатьох обласних, республіканських та зарубіжних виставок. В останні роки надає перевагу живопису, активно зайнявся мініатюрою, передаючи красу Полтавщини, багатство її природи. У Києві, в Будинку художника, експонувалася виставка «200 мініатюр Станіслава Ремчукова». Професор художньої академії Гурін сказав тоді, що посилатиме студентів у Полтаву, щоб вони розуміли, що таке живопис. 

Символічно, що саме напередодні 65-го Дня Перемоги у Салоні Національної спілки художників України по вулиці Жовтневій у Полтаві відкрилася ювілейна виставка картин Станіслава Ремчукова. Ветеран святкує Перемогу і свою 85-ту весну. На відкритті вернісажу колишнього фронтовика вітали піснями на воєнну тематику — найбільше про Перемогу — юні співачки із творчого центру Наталії Май.

Картини Станіслава Ремчукова

Сьогоднішній голова Полтавської організації Національної спілки художників України Юрій Самойленко вручив ювілярові вітальну телеграму, яка надійшла з Києва, від правління Національної спілки художників України. Від військового комісаріату Полтавської області ювіляра — фронтовика привітав Микола Авраменко. 

— Це не тільки художник — це солдат, — сказав він.

В експозиції виставки Станіслава Ремчукова представлені роботи різних періодів — тут є і студіювання, і твори, виконані в складних техніках, і серія графіки. Всього виставлено біля 300 робіт. 

Знакове й те, що ця виставка експонується саме у Художньому салоні на Жовтневій — адже тут розпочиналося і розвивалося образотворче життя Полтави. 

— Головне, що я не порушив клятви, даної Батьківщині, — розмірковує колишній учасник бойових дій Станіслав Ремчуков. — Навіть не уявляю, щб могло бути інакше. З дев’ятого класу ми думали про те, щоб стояти проти ворога, і добросовісно це виконали. Спасибі всім моїм товаришам — однополчанам за те, що все у нас вийшло правильно, чудово!

Наталія ЖОВНІР, «Полтавщина»